Чому добровольці не підуть у ЗСУ

Насправді ні для кого, крім Сергія Івановича, не є таємницею, що добровольці на війні не діють автономно. Вони завжди стоять пліч-о-пліч з тією чи іншою бригадою та завжди узгоджують свої дії з військовими. І саме військові дають їм ті чи інші –зрозумілі чи не дуже – завдання… Від спільних з 93-ю ОМБр ротацій “Карпатської Січі” у Донецький аеропорт у 2014-2015 до загибелі Василя Сліпака на Світлодарській дузі у 2016-му (група, у складі якої він вирушив на штурм сєпарського блокпоста, діяла за прямим наказом командира 1 батальйону 54 ОМБр). Від ювелірної, дійсно вражаючої роботи мінометників-нелегалів під Авдіївкою донедавна (можна сказати, що їх там не було взагалі – але вони там гинули) до постійної титанічної праці нелегальних медиків, зокрема “Госпітальєрів”, які рятують на фронті усі життя. В тому числі і життя контрактників…

Певна річ, отримують нелегали від ЗСУ не тільки прямі розпорядження, але і деяку зброю “в оренду”. І, звісно, боєкомплект. Дійсно цікаво, якби це було інакше, від кого ще на думку керівництва ООС нелегальні добровольці могли б безперебійно здобувати все – від набоїв до мін.

Пропозицію народжує в тому числі і попит: адже військовим добровольці потрібні. Навіть якщо обійтися без лірики та не писати нічого про вмотивованість добровольців, їхній досвід та беззаперечну готовність виконувати завдання, до яких раніше були готові далеко не всі мобілізовані, а тепер – готові далеко не всі заробітчани (яких, визнаймо, в армії сьогодні не бракує). Навіть якщо заплющити очі на те, що медики-нелегали готові ризикувати коштовним обладнанням та машинами, щоб забрати поранених з нуля – у той час, як в деяких бригадах до зеленої зони тебе везтиме шматок металобрухту без нічого. І тільки там, якщо виживеш, тебе перевантажать у нормальну медичну машину – бо ж нею ризикувати страшно, все на балансі… Навіть якщо забути про все це – добровольці потрібні хоча б за рахунок банального браку людей. Дуже суттєвого недобору в армії.

Тут, власне, і стає актуальним друге питання: вже озвучене Наєвим запрошення на контракт. Воно звучала б захопливо, якби було у ньому хоч щось нове. Щось ще не перевірене на досвіді щонайменше трьох підрозділів – казатиму лише про ті, до яких особисто мені пощастило мати стосунок.

Першим таким підрозділом була окрема добровольча чота “Карпатська Січ”, що воювала у ДАП та Пісках пліч-о-пліч із 93 ОМБр. Навесні 2015-го бійці КС – на відміну від, наприклад, “Правого сектора”, який тоді з передової вивели, – майже одностайно погодилися на пропозицію підписати контракти та увійшли до складу бригади. Де-факто – як окрема штурмова рота, адже йдучи на службу, бійці висунули одну-єдину умову – залишитися цілісним підрозділом.

Читайте также:  "Богдан узяв протитанковий гранатомет, направив його в бік ворожої техніки і влучив в один із БТРів, які наступали. Його хлопці за цей час встигли відійти"

Чому добровольці не підуть у ЗСУ 01

Де-юре ж бійців КС оформлювали не у штат окремої роти, а просто на будь-які вільні посади у бригаді. Через це на папері добровольці стали радіотелеграфістами, такелажниками, водіями-заправниками, комірниками та працівниками польових лазень.

Цей нюанс навряд чи когось засмучував би, якби після виходу бригади з зони бойових дій на полігон вчорашніх добровольців не поставили перед фактом: відтепер ніякої окремої роти не існує, та всі бійці мають займати ті посади, на які були прийняті офіційно. Так, комірників. Так, такелажників…

Спочатку рота намагалася пручатися. “… Нічим не обґрунтоване розпорядження про розформування нашого підрозділу та повернення на “штатні посади” спонукало нас до прийняття рішення про розірвання контракту, підписаного з Міністерством оборони, – йшлося у заяві підрозділу. – Таке ставлення до добровольців-патріотів за відсутності до нас претензій з боку військового керівництва може говорити тільки про одне – це рішення, прийняте в кабінетах політиків і направлене на системне добивання владою всього добровольчого руху в Україні, попри те, що ми зі свого боку не дали жодних приводів до такого до нас ставлення. Більше того, прийнявши рішення про вступ до лав ЗСУ, ми подали приклад усім добровольцям та суспільству на необхідність направити свою енергію на поборювання зовнішнього ворога Української держави. Ми реально втілювали в життя гасло українських націоналістів “Україна понад усе”. Відповідно до вищезазначеного, більшість військовослужбовців, що вступили до лав ЗСУ як такі, що легалізовуються під прапором “Карпатської Січі”, звертаються з рапортами про бажання розірвати контракти про проходження військової служби”.

Гуртом розірвати контракти бійцям КС, звісно, не вдалося. І далі кожен був сам за себе – хтось звільнився за станом здоров’я, хтось через суд, а хтось служить і досі.

… Другим подібним прикладом для мене стало оформлення ОУНівців до лав тієї ж 93 ОМБр. Ми з друзями підписували контракти саме за цією схемою. І навіть не здивувалися, коли під час оформлення нас, як і “Карпатську Січ”, хаотично та не звертаючи жодної уваги на те, хто який досвід має за плечима, розкидали на будь-які вільні посади. Ми були переконані, що, як і у випадку з КС, насправді підрозділ на фронті працюватиме цілісно. Хоча б тому, що просто немає сенсу, скажімо, перетворювати досвіченого мехвода БМП на нетямущого мінометника, або ж кидати АГСника з досвідом на посаду механіка-радіотелеграфіста у взводі зв’язку. Адже логіки у цьому немає ніякої, користі від жодного з нас у таких випадках не буде…І просто не може нашими долями керувати сліпий випадок у вигляді вільних посад перед очима дівчинки зі стройової частини бригади та довільного порядку, за яким всі ми заходили до неї в кабінет…

Читайте также:  Щодо питної води ми – країна третього світу в центрі Європи, - голова Асоціації водоканалів Ольга Бабій

Але все було саме так. І від цілковитого абсурду нас – дюжину людей з тієї партії новоспечених контрактників, не більше – дивом врятував лише один з командирів рот, який просто поїхав у штаб та перевів нас до себе у підрозділ. У роту, яка не була філіалом якогось добробату. Але була дуже гідною. Нам тоді просто пощастило. Іншим – ні.

Чому добровольці не підуть у ЗСУ 02

Бійці ПС на Світлодарській дузі. Фото Владислава Казаріна (Розписного)

… Згодом 93-тю бригаду вивели на полігон. Разом з побратимами, що також не могли всидіти у тилу, у тому числі і з загиблим Владом Казаріним, ми швидко опинилися на Світлодарській дузі. У складі роти правосєків, що стояли на позиціях 54 ОМБр – звісно ж, з дозволу 54 ОМБр. Після загибелі Василя Сліпака під час спроби штурму, вчергове гостро постало питання “що там роблять нелегали” – і бійці ПС почали в авральному порядку, фактично на колінках, підписувати контракти. Хто контракт вже мав, як ми із побратимами – мав бути офіційно переведений до 54 ОМБр. Хто підписувати контракт не хотів – поїхав на той час додому або до інших добровольців. Але таких було мало. Адже нам традицйно пообіцяли зберегти наш підрозділ.

…І обіцянку цю традиційно швидко порушили.

У момент, коли ми оголосили голодування, питання вже стояло набагато гостріше, ніж “ми не хочемо бути у різних ротах”. Бо по бригаді нас розкидали вже давно. Але у відповідь на нашу домовленість із командиром іншої військової частини про те, що він готовий забрати всіх нас до себе у батальйон та дозволити нам бути цілісною ротою, якщо у такому вигляді ми не потрібні на місці, керівництво 54-ї пообіцяло “сюрприз”. І зробило його, підготувавши документи на переведення наших людей у 6 (!) різних бригад ЗСУ.

Чому добровольці не підуть у ЗСУ 03

Частина “правосєків” з 54 ОМБр

У той момент ми отримали шалену підтримку – як ЗМІ, так і просто тисяч людей. Знаходилися, звісно, й ті, хто бурчав, що це армія, що наказ є наказ, і що його треба виконувати – бо не нам судити, як краще та як потрібно. Але було у цих трансферах, від яких ми відмовилися, два нюанси, які дозволяли на подібні заяви не звертати уваги. Першим було те, що однією з підстав для переведення у офіційних паперах зазначався рапорт кожного з нас – вигаданий рапорт, який жоден з нас не писав. Другим, головним – те, що переводили людей знову, як і в описаному вище випадку з оформленням у 93, на якісь дикі посади. На будь-які вільні у інших бригадах. І говорити про те, що “наказ є наказ” безглуздо, коли армійське командування вважає доцільним терміново перевести аеророзвідника на посаду кухаря. Просто аби помститися за небажання погоджуватися з будь-якими рабськими умовами.

Читайте также:  Писатель и актер Юрченко, воевавший за ДНР, жалуется, что увяз в долгах и не видит семью во Франции

… Того разу ми виграли. Думаю, на 99% завдяки командиру 46-го батальйону. Він все ж таки забрав усіх наших до себе. Кожного – на ту посаду, якій людина відповідала або хоча б прагнула навчитися. Тобто, ложечки знайшлися – хоча я, чесно кажучи, на це не сподівалася.

Але осад залишився. Як і відчуття повної безправності та можливості сподіватися виключно на диво у випадку, якщо тебе раптом вирішати висмикнути зі спрацьованого та вже рідного колективу. Якщо тебе захочуть перекинути на посаду, якій ти не відповідаєш і про яку не знаєш нічого – просто тому, що вона вільна, яким би не був твій реальний досвід і скільки б років війни не було за плечима. Або якщо опинившись на полігоні, де навіть навчання проводяться лише на папері, ти захочеш перевестися назад на фронт. Зробити це неймовірно важко. Майже неможливо.

Такі, на жаль, реалії. І у них зовсім неважко зрозуміти добровольців, які у ЗСУ просто не підуть. Не тому, що вони бояться відповідальності та хочуть ганяти у відпустку коли завгодно. Не тому, що вони звикли до самоуправства та на передовій робили що заманеться, а не виконували завдання армійців. І не тому, що їхнім родинам не потрібні соціальні гарантії та гроші, які вони нарешті змогли б відправляти додому, отримуючи офіційну зарплатню.

А просто тому, що сумний сценарій після легалізації того чи іншого добровольчого підрозділу повторюється знову і знову. Чомусь.

 Валерія Бурлакова, ветеран, доброволець.  “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/resonance/3076306/chomu_dobrovoltsi_ne_pidut_u_zsu

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.