Загрузка...

Доброволець Ігор Слайко: “Багато бійців на передовій калічаться через власну необережність чи дурість. Або тому, що вони вирішили поводитися, як герої, коли це зовсім не потрібно”

“ТОДІ ВСЕ ЦЕ ЗДАВАЛОСЯ НАМ ВЕСЕЛОЮ ГРОЮ. БЕРЕШ СНАРЯД, БІЖИШ. ПРОБІГ 2-3 МЕТРИ – ЧУЄШ ВИХІД. ЛЯГАЄШ”

-Як ти потрапив на війну?

-На строковій службі я не був. Вважав, що це марна трата часу та ігнорував повістки. Але у 2014 році сам заявився у військкомат, пройшов комісію… Тільки от після цього мені сказали, що на фронт мене все одно не відправлять: спочатку доведеться йти на строчку.

Це мене не влаштовувало. Я вийшов з військкомату, одразу зайшов на сторінку “Правого сектора” у соцмережі, знайшов телефон і подзвонив їм. Наступного дня вже був на штабі батальйону. Це було у серпні.

Доброволець Ігор Слайко: Багато бійців на передовій калічаться через власну необережність чи дурість. Або тому, що вони вирішили поводитися, як герої, коли це зовсім не потрібно 01

-Починав з Пісків?

-Так. Ми заїхали туди взводом “новачків”, хоча насправді на 80% тодішня наша група складалася з колишніх бійців “Донбасу” НГУ. Їхньому батальйону у той час не давали воювати.

У перший вечір у Пісках я отримав єдиний на всю нашу хату автомат – так вийшло, що його записали на мене. А наступного дня вже пішов на позицію.

-Той єдиний калаш передавався по зміні?

-Ні, тільки я з ним я ходив. Бо командир одразу сказав, що проломить мені голову, якщо я його втрачу (сміється). Решта ходили просто з гранатами. Але на самій позиції зброя була: ПКМ, АГС і ще пара автоматів…

-Але у піхоті ти, здається, пробув зовсім недовго…

-Так. Незабаром “Правий сектор” отримав “Рапіри”… Ну, не отримав, а “орендував” у ЗСУ. І виникла проблема: на гармати потрібні були люди, однак бажаючих не було. Тому відправили туди “наймолодших” бійців, у тому числі і мене.

Насправді це виявилося не так вже й погано. Адже з “Рапірою” ми також стояли на передовій, працювали на відстані починаючи десь від 700-800 метрів.

Доброволець Ігор Слайко: Багато бійців на передовій калічаться через власну необережність чи дурість. Або тому, що вони вирішили поводитися, як герої, коли це зовсім не потрібно 02

-Щодо шляхів здобуття зброї… Чула фантастичну історію про те, що міномет, з яким правосєки працювали у Пісках у 2014-му, “позичили” з якогось музею. І що нібито у ньому навіть була дірка спочатку.

-Мені теж казали, що там була дірка, яку запаяли. Але це чутки. Якби це насправді був музейний експонат, ствол якого хтось продірявив – він вже ніколи не працював би. Розлетівся б одразу.

Міномет нам привезли волонтери. Просто у течику. Вони нібито купили у якогось прапорщика в глибокому тилу вже списаний.

Потім деякий час на нього ще шукали приціл, наскільки мені відомо… Але я тоді ще працював на “Рапірах”. І періодично намагався потрапити назад у піхоту – адже там мені подобалося все одно більше. Подвіжувати можна було.

-Але більший калібр – це завжди більший результат.

–Ну, мені тоді все одно здавалося, що у піхоті веселіше. Хоча бувало весело і нам… Я потрапив у один розрахунок із відчайдушним хлопцем зі Львова, Вороном. З ним ми не припиняли працювати навіть під прямим обстрілом, коли міни падали метрах у 50 від нас. Тоді все це здавалося веселою грою. Береш снаряд, біжиш. Пробіг 2-3 метри – чуєш вихід. Лягаєш. Чекаєш. Над головою пролітають осколки та земля. Підводишся, пробігаєш ще 2-3 метри. Знову чуєш вихід…

У такому режимі ми іноді стріляли годинами. І завжди зрештою добивалися свого: “гасили” все, що працювало з того боку.

-Пам’ятаєш найбільш вдалу роботу?

-Тоді все чомусь сприймалося спокійно. Розвалили три вантажівки з боєкомплектом? Ну і добре… Було, що зруйнували біля терикону якусь їхню казарму. Цілу ніч туди їздили швидкі.

-Ти і сам у той період дістав поранення.

-Так, ми були практично у прямій видимості їхньої піхоти, всі вже знали, де ми стоїмо… “Рапіра” після стрільби в нас дуже сильно відкотилася, з’їхала однією сошкою у окоп. Потрібно було трохи підкопати її та поставити на місце – комбат сказав, що за півгодини знову потрібно буде працювати.

Читайте также:  Загадка світобудови. Фізики висунули гіпотезу про таємничі білі діри у Всесвіті

Поки ми відкопували гармату, сєпари вирішили відпрацювати по нам з АГС. Перший ВОГ впав метрах у трьох від мене. Я зловив осколок у ногу і одразу закотився під казенник гармати.

На позиції зі мною було ще двоє хлопців. Вони попадали просто на місці. Поки я лежав під казенником, прилетіло ще кільдесят ВОГів… І, чесно кажучи, я думав, що хлопців вже взагалі порвало на шмаття – адже приходи були дуже близько. Але у результаті поранений був тільки я.

Це була подряпина практично. Крові майже не було. Мене перев’язали, потім приїхали “Госпітальєри” і відвезли мене у Красік (прифронтовий Красноармійськ, нині перейменований у Покровськ. – Ред.)

-Кажеш “подряпина”, але ж тебе потім відправили у дніпровський шпиталь.

-Той осколок намагалися дістати ще у Красіку. Колупалися-колупалися, але не змогли. І вже тоді сказали, що якщо так – то у Дніпрі дістануть…

-Поранення не оформили офіційно?

-Ні, адже ми були нелегалами. Чіткої процедури оформлення таких поранень як бойових немає досі. Хоча волонтери деякі тим займаються. Боєць, якого поставили на моє місце біля “Рапіри”, наступного дня також отримав осколок – але осколок міни. У плече. У результаті він відправився у тил, і десь через два роки після поранення отримав все ж таки третю групу інвалідності. Але виключно завдяки волонтерам.

-Восени 2015 року ти підписав контракт. Чому?

-Було нудно… “Правий сектор” на той момент сидів у тилу, принаймні 5 батальйон. Так що ми пішли до лав 93-ї ОМБр.

– І потрапили на Бутівку…

-Так. Особливого задоволення від війни я на той час вже не отримував. Єдине, що подобалося – коли час від часу з’являлася можливість вийти у зеленку між нашими та їхніми позиціями. І ще добре було коли на нашій позиції там з’явився АГС. Але його швидко забрали…

Потім, після полігонів, був тодішній сектор М, де я навіть отримав догану за те, що відкрив вогонь по ворогу.

Звідти я перевівся у 54 ОМБр на Світлодарську дугу.

Доброволець Ігор Слайко: Багато бійців на передовій калічаться через власну необережність чи дурість. Або тому, що вони вирішили поводитися, як герої, коли це зовсім не потрібно 03

“ДУЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ КАЛІЧИТЬСЯ ЧЕРЕЗ ВЛАСНУ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ АБО ДУРІСТЬ. ТОМУ У ПЕРШУ ЧЕРГУ ВЖЕ ЗАВЖДИ ПІДОЗРЮЄШ САМЕ ЛЮДЕЙ”

-До 54-ї ти працював не тільки з “Рапірами”, але і з мінометом – як у “Правому секторі”, так і деякий час у 93-й. І до 54-ї прийшов старшим навідником саме у мінометну батарею, де на той момент ще використовувалися радянські 2Б11… Чула, що деякі бригади “Молоти” отримувати не хотіли. Особисто ти проміняв би на них старі міномети?

-Напевно, що так. Через відчуття надійності. Я стикався з реально дуже старими 2Б11, які дуже давно відпрацювали свій ресурс… А під час роботи з новим мінометом відчувається якась надійність.

Хоча про “Молоти” і ходило багато поганих чуток. Ще коли я був у 93 ОМБр, тамтешню мінометку вже комплектували “Молотами”. Але ми з ними не працювали – чекали, поки звідкись підвезуть запобіжники від подвійного заряджання. Але запобіжники мали привезти саме старі, радянські! Бо нам сказали, що нові зроблені з каленого металу та від вистрілу можуть розлетітися. І що нібито такий випадок вже був, та його наслідком стали два легких поранення.

… Але реальних нарікань на “Молоти” в мене так і не виникло. Це ж практично копія старого міномета, насправді.

-Ти не чув про “м’яку сталь”, з якої “Молоти” нібито зроблені?

-Ну, потрібно експертизу робити, щоб сказати це. Але у роботі все так само…

-У історії з розривом “Молота” на рівненському полігоні вже фактично поставили крапку – стверджують, що це було подвійне заряджання. Отже, бійці мали працювати без запобіжника – але розірваний запобіжник знайшли неподалік від залишків міномета… 

Вони могли працювати зі зламаним запобіжником. У нас, наприклад, у Пісках запобіжник був з повністю зламаними лапками. Висів на мінометі– але толку від нього жодного не було, можна було і другу міну закинути.

Читайте также:  У Чехії діяв потужний центр російських кібератак - ЗМІ

Однак головне – що при подвійному заряджанні розриваються одночасно дві міни, а не одна. Відповідно, залишається в обох випадках певна кількість тротилу на залишках міномета. Я читав, що під час слідчого експерименту вони підірвали один “Молот” з однією міною у стволі, другий – з двома, тож можна буде, думаю, порівняти кількість тротилу з розривом під час навчань.

Доброволець Ігор Слайко: Багато бійців на передовій калічаться через власну необережність чи дурість. Або тому, що вони вирішили поводитися, як герої, коли це зовсім не потрібно 04

-12 липня оприлюднили інформацію щодо всіх інцидентів з мінометами у 2016-2018 роках – як старими, так і новими. Це один випадок розриву міни у каналі ствола через бойове пошкодження міномета, чотири розриви мін у каналі внаслідок нештатного спрацювання детонатора міни і аж сім трагедій нібито через подвійне заряджання. Прокоментуєш?

-Коли перебуваєш тривалий час на передовій – бачиш, що реально дуже багато бійців калічаться через власну необережність або дурість. Або через те, що вони вирішили поводитися як герої у момент, коли це зовсім не потрібно. Тому у першу чергу вже завжди підозрюєш саме людей.

Якось у Пісках у нас була зміна на гарматі. Зі мною до будинку, в якому ми жили, поверталися хлопці. Не те, щоб зовсім новачки – на передовій вони були вже місяці півтора… Метрах у 50-70 від нас почали падати міни. Я не лягав на землю повністю, але щоразу принаймні ставав на коліно, пригинався, щоб осколки пройшли над головою. А ці двоє йшли, дивилися на мене та сміялися.

-Боягуз!..

-Так! І мене вже почала розбирати злість… Не люблю людей, які дарма влаштовують браваду. Думав тоді: от поранить вас зараз – будете самі ї….я як хочете, я не стану під обстрілом вас витягати. Хоча, звісно, не кинув би їх…

Але суть не у тому. Дійшли ми до будинка. Один зайшов зі мною всередину, але другий залишився на вулиці – під час обстрілу – стерегти порожні тубуси від “Мух” та інший мотлох. Ці двоє цього дня якраз мали їхати додому, назбирали собі сувенірів і боялися, що їх вкрадуть. Тому хлопець стовбичив у дворі.

У будинку я разом зі своїм другом пішов до генератора – мав відключити лінію, бо її порвало. І тут крик по рації: “Я поранений! Я біля будинку першої штурмової! А-а-а-а-а!”..

Ми з другом розвернулися та побігли на вулицю. Радіохвиля у нас була відкрита, і сєпари теж все могли почути. Вогонь пожвавився… Тільки поки ми вдвох тягли пораненого всередину – а це було метрів 15 лише – впало 3-4 міни. Не знаю, де саме вони лягали, але осколки прошивали машини у дворі, влучали в стіни. Не розумію, як нас не зачепило.

На крик пораненого на вулицю вибіг ще й його товариш. Вибіг, відкрив рота – і стоїть. Дивиться. Ми затягнули першого, загнали у будівлю другого, і ніби на тому все мало закінчитися… Але обстріл тривав. Вже було попадання і у сам будинок. Знову крики. Знову, здається, поранений. У коридорі, біля сходів лежить тупо закиданий камінням та залишками дверей побратим…

І вогонь по нам не посилився б, і його б на тому місці взагалі не було, якби не перший поранений, що стеріг свої тубуси… А так побратим, якого привалило біля сходів, у результаті за тиждень повісився. Бо його мама у той день дізналася, що він у шпиталі – і померла від серцевого нападу. Померла, поки він лежав зовсім ніякий. А його ж тоді не поранило навіть. Просто контузило дуже сильно, адже вибух був зовсім поруч.

Доброволець Ігор Слайко: Багато бійців на передовій калічаться через власну необережність чи дурість. Або тому, що вони вирішили поводитися, як герої, коли це зовсім не потрібно 05

“ТІКАТИ ОДИН Я НЕ ЗБИРАВСЯ. АЛЕ БУЛА ВПЕВНЕНІСТЬ, ЩО МИ, ВСІ ТРОЄ, У ТІЙ ЗЕЛЕНЦІ ЗАЛИШИМОСЯ НАЗАВЖДИ”

Читайте также:  Ситуація на Донбасі: українські військові знищили трьох окупантів

-Які моменти за роки на передовій особисто для тебе були найстрашнішими?

-Я коли ще тільки їхав на фронт – боявся, що під час обстрілу або ще у якійсь небезпечній ситуації мене охопить страх такий… знаєш, як у нічному жахітті. Такий, що не можеш навіть поворушитися. Просто застигаєш на місці.

Але зрештою такого ступору в мене ніколи не було. Навіть у першому бою – тоді здавалося, що все це не те, що не страшно, а навіть дуже весело…

Крім того, у небезпечні для життя моменти в мене нерідко вмикалася якась крайня агресія, і я починав дико навалювати “отвєтку”. Ти що, намагаєшся мене вбити?! Ах ти ж сука!

Якось я вночі вийшов на вулицю покурити. Аж раптом – постріл з сусіднього будинку, десь з другого поверху. Куля пролетіла дуже низько. Ясно було, що не шальна – будівля чотириповерхова. Мене переклинило. Я схопив автомат, побіг тупо зачищати будівлю. І Кіт зі мною побіг –  з ножем. Ми у будівлі нікого не знайшли, хоча обійшли нібито все… Ну, вони могли вискочити з іншого боку будівлі. Там були переходи з під’їзду у під’їзд.

За три години я знов вийшов покурити. І знову постріл. Я дав у відповідь чергу  у вікно, бо доволі чітко помітив звідки по мені працюють. Виявилося, що там був чувак років 45, він у тій кімнаті валявся до ранку поранений. Був без зброї, ніби якийсь мирний – але я впевнений, що його напарник просто забрав зброю та пішов. Ну, ми його знайшли і завезли у госпіталь. Хрін з ним…

-Хочеш сказати, що у тебе дійсно жодного разу не було думок на кшталт “все, це кінець”? Лише агресія та бажання діяти?

– На Бутівці, коли ми були на виході і розірвалася “монка”, коли поранило Кота та Морячка, я застряг із ними у зеленці. Ось тоді я думав, що всім нам п…ц.

Я уявив собі ситуацію збоку. Сєпари ж тупо навпроти. І вони чують вибух, чують крики. Тому зараз нас або накриють, або просто вийдуть на нас з-за бугра…

Але тікати звідти один я не збирався, звісно, навіть думок таких не було. Автомат я відкинув у бік. Почав перев’язувати Моряка. А пораненого Кота відправив за допомогою, хоч і не сподівався насправді, що він дійде до наших позицій. Він, власне, і не дійшов… У ті хвилини в мене була абсолютна впевненість, що ми, всі троє, у тій зеленці залишимося назавжди. Після перев’язки я побіг за Котом, намагався ще тягнути його вперед, але він сказав його кинути та бігти скоріше по допомогу.

Я побіг…

-Невже сєпари вас просто пошкодували та свідомо дали змогу забрати важкого пораненого?..

– Та ні. Коли хлопці ломанулися у зеленку витягувати Морячка – вже почав працювати сєпарський кулемет. Працював слабко, але все одно. Може, просто погано нас видно було.

-Ти зараз знову на гражданці. Чим ти відрізняєшся від тієї людини, якою був до війни? Крім численних проблем зі здоров’ям, звісно.

-Знаєш, у інтернеті часто можна побачити всі ці сльозливі історії про те, що після повернення починаєш різкіше реагувати на будь-яку брехню, будь-які маніпуляції. Що загострюється відчуття справедливості…

-Як думаєш, чому саме так?

– Я відчув це на собі. Не знаю… Напевно, тому, що ти пам’ятаєш: ще донедавна поруч з тобою були люди, які дійсно готові були померти за свої ідеали. Люди, які завжди просто робили те, що потрібно було робити.

Аж раптом повертаєшся сюди. А тут люди дуже відрізняються… І тебе починає крити.

 Валерія Бурлакова, “Цензор.НЕТ”

Джерело: https://ua.censor.net.ua/resonance/3076849/dobrovolets_igor_slayiko_bagato_biyitsiv_na_peredoviyi_kalichatsya_cherez_vlasnu_neoberejnist_chy_durist

L
o
a
d
i
n
g
.
.
.

Тест на IQ

Узнайте какой у вас коэффициент интеллекта IQ. Бесплатно, без регистраций и СМС.
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.